переклад українською:
30.05.2023
переклад українською:
30.05.2023
Цей крихітний напис не має жодного сенсу, окрім того, щоб ця книга виглядала схожою на справжню.
У друкованих книгах зазвичай можна побачити великий блок тексту дрібним шрифтом на першій або другій сторінці,
за яким йдуть положення на кшталт © 2013. Всі права захищені і т. д. Надруковано у Сполучених Штатах Америки.
Видавець може також додати певний текст, щоб відлякати потенційних піратів.
Жодна частина цієї книги не може бути використана або відтворена в будь-який спосіб без письмового дозволу.
Зазвичай за цим йде декілька рядків про видавця, а потім послідовність цифр.
За додатковою інформацією звертайтеся до видавництва JasperCollins, 99 St Marks Pl New York, NY 94105.
12 13 14 15 16 LP/SSRH 10 9 8 7 6 5 4 3 2 1
А якщо серйозно, то все, що вам потрібно знати, це те, що
ця робота поширюється на умовах ліцензії Creative Commons BY-NC,
що означає, що ви можете вільно поширювати та адаптувати її для некомерційного використання із зазначенням авторства.
Художнє оформлення: Алі Альмоссаві, ілюстрація: Алехандро Гіральдо.
“Мені подобається ця ілюстрована книга поганих аргументів.
Бездоганна добірка недоліків”
“Вдало підсумований перелік пасток і технік аргументації, що дуже легко сприймається. На мою думку, складно знайти кращий спосіб з нуля або заново ознайомитися з такими фундаментальними поняттями логічного дискурсу. Чудова невеличка книга”
Ця книга призначена для новачків у сфері логічних розмірковувань, особливо для тих, хто, за висловом Паскаля, так влаштований, що найкраще розуміє через візуальні образи. Я відібрав невеликий набір поширених помилок у міркуваннях. Для кращого запам'ятовування я візуалізував їх ілюстраціями та доповнив великою кількістю прикладів. Сподіваюся, що читач дізнається з цих сторінок про деякі з найпоширеніших пасток в аргументації та навчиться на практиці розпізнавати та уникати їх.
Існує значна кількість вичерпних літературних джерел на тему логіки та логічних помилок. Новизна цієї роботи полягає у використанні ілюстрацій для опису невеликого набору помилок у міркуваннях, які часто зустрічаються в сучасному дискурсі.
Ілюстрації частково натхненні алегоріями, такими, як "Колгосп тварин" Орвелла, а частково - гумором без особливого сенсу, як в оповіданнях та віршах Льюїса Керрола. На відміну від наведених творів, тут немає наративу, який пов'язував би ілюстрації разом; це окремі сцени, пов'язані лише стилем і темою, що дозволяє краще адаптуватися і використовувати їх повторно. На розгляд кожної помилки відведено лише одну сторінку, тому текст зумисно викладений стисло.
Читання про те, чого не варто робити, насправді є корисним навчальним досвідом. У своїй книзі "Про письменство" Стівен Кінг пише: "Найкращий спосіб дізнатися, чого не варто робити – це читати погану прозу". Він описує свій досвід читання особливо поганого роману як "аналог щеплення від віспи в літературі" [Кінг]. Математик Джордж Поля (George Pólya) на лекції з викладання математики одного разу сказав, що окрім розуміння предмета потрібно також знати, що означає не розуміти його [Pólya]. У цій роботі йдеться насамперед про те, чого не слід робити в суперечках.1
* * * *
1 Для ознайомлення із зворотнім зв'язком див. книгу Т. Едварда Дамера про хибні міркування.
Багато років тому я провів частину свого часу за написанням специфікацій програмного забезпечення, використовуючи логіку предикатів першого порядку. Це був незвичний спосіб міркувати про інваріанти, використовуючи дискретну математику, а не звичну нотацію – англійську мову. Це додало елементи точності до потенційної неоднозначності та елементи суворої дисципліни до деякої легковажності.
У той же час я прочитав кілька книг, як сучасних, так і середньовічних, з логіки висловлювань. Однією з них був "Довідник логічних помилок" Роберта Гули (Robert Gula). Книга Гули нагадала мені список методів ведення суперечок, які я занотовував у блокноті близько десяти років тому; вони були результатом кількох років суперечок з незнайомцями на інтернет-форумах і містили щось на кшталт: "намагайтеся не робити загальних тверджень про речі без доказів". Зараз для мене це очевидно, але для школяра це було захопливе усвідомлення.
Швидко стало очевидним, що формалізація міркувань може мати багато позитивних наслідків, таких як ясність думок і висловлювань, об'єктивність і більша впевненість у собі. Здатність аналізувати аргументи також допомогла визначити, коли слід припинити дискусію, яка, найімовірніше, буде марною.
Проблеми та події, що впливають на наше життя та суспільство, в якому ми живемо, такі як громадянські свободи та президентські вибори, зазвичай спонукають людей до дискусій про політику та переконання. Під час спостереження за деякими з цих дискусій, виникає відчуття, що значній їх частині бракує належної аргументації. Метою деяких праць з логіки є допомога в осмисленні інструментів і парадигм, які забезпечують належну аргументацію, а отже, ведуть до більш конструктивних дебатів.
Оскільки переконання є елементом не лише логіки, але й інших понять, було б корисно в цих поняттях розібратися. Риторика, мабуть, очолює цей список, на думку спадає також така заповідь, як принцип ощадливості, таке поняття, як "тягар доведення" і те, де він лежить. Зацікавлений читач може звернутися до численних джерел літератури на цю тему.
Насамкінець зазначимо, що правила логіки не є законами природного світу, і вони не є основою всіх людських роздумів. Як стверджує Марвін Мінскі (Marvin Minsky), звичайні роздуми здорового глузду важко пояснити з точки зору логічних принципів, так само як і аналогії, додаючи: "Логіка не більше пояснює, як ми думаємо, ніж граматика пояснює, як ми говоримо" [Мінскі]. Логіка не породжує нових істин, але дозволяє перевірити послідовність і зв'язність наявних ланцюжків думок. Саме з цієї причини вона виступає ефективним інструментом для аналізу та поєднання ідей і аргументів.
– A. A., Сан-Франциско, липень 2013 року
Перший принцип полягає в тому, що ви повинні не обманювати себе, але ж себе обдурити найпростіше.
—Річард П. Фейнман
Звернення до наслідків (аргументація від наслідків) — це висловлювання за чи проти істинності твердження, апелюючи до наслідків його прийняття чи відхилення. Те, що твердження призводить до якогось несприятливого результату, не означає, що воно хибне. Так само, позитивні наслідки твердження не роблять його істинним. Як каже Девід Гакетт Фішер (David Hackett Fischer), "з цього не випливає, що властивість, характерна для наслідку, може бути перенесена на причину".
У випадку позитивних наслідків аргумент може звертатися до сподівань аудиторії. Аудиторія іноді видає бажане за дійсне, а отже сподівання приймають відповідну форму. У випадку негативних наслідків такий аргумент може натомість звертатися до страхів аудиторії. Наприклад, візьмемо фразу з Достоєвського: "Якщо Бога немає, то все дозволено". Якщо залишити осторонь дискусії про об'єктивну мораль, то звернення до очевидних негативних наслідків у суто матеріалістичному світі не здатне ані підтвердити, ані спростувати попереднє твердження.
Слід пам'ятати, що такі аргументи є хибними лише тоді, коли вони стосуються тверджень про об'єктивні істинні цінності, а не про чиїсь рішення чи поведінку [Curtis], наприклад, коли політик виступає проти підвищення податків, побоюючись, що це негативно вплине на життя його виборців.
Навмисне карикатурне зображення аргументу опонента з метою нападу на карикатуру, а не на сам аргумент – ось що означає "підставити (нападати на) солом'яне опудало". Спотворення, неправильне цитування, невірне тлумачення і спрощення – ось засоби, за допомогою яких можна припуститися цієї помилки. Аргумент "підставної особи" зазвичай є більш абсурдним, ніж справжній аргумент, що робить його більш легкою мішенню для атаки і, можливо, спонукає людину захищати більш безглуздий аргумент, а не той, який людина відстоювала спочатку.
Приклад: "Мій опонент намагається переконати вас, що ми еволюціонували від мавп, які гойдалися на деревах; це справді смішне твердження." Це явно спотворення того, що стверджує еволюційна біологія, а саме ідеї про те, що люди і шимпанзе мали спільного предка кілька мільйонів років тому. Спотворити цю ідею набагато легше, ніж спростувати докази на її користь.
Звернення до авторитету – це звернення до почуття скромності [Engel], тобто звернення до відчуття, що інші є більш обізнаними. Хоча це зручна і природна тенденція для людини, таке звернення не дає нам можливості відрізнити істинне від хибного. Всі звернення до авторитетів є різновидом генетичної помилки. Експерти не спроможні видавати абсолютну істину. Щоб відрізнити правду від неправди, ми повинні покладатися на докази і розум.
Проте, звернення до відповідного належного авторитету може вказати нам на певні, ймовірно правдиві, поняття. Це засіб, за допомогою якого ми формуємо переконання. Переважна більшість речей, у які ми віримо, наприклад, атоми і сонячна система, мають надійний авторитет, як і всі історичні твердження, перефразовуючи К. С. Льюїса (C. S. Lewis).
Формувати переконання, звертаючись до авторитету, який не є експертом у відповідному питанні – помилка. Також помилкою є звернення до невизначеного авторитету, коли ідея приписується невизначеному колективу. Приклад: "Німецькі вчені довели, що те-то і те-то є правдою." Інший тип звернення до невідповідного авторитету – це апеляція до давньої мудрості, коли щось вважається істинним лише тому, що колись вважалося істинним. Приклад: "Астрологію практикували технологічно розвинені цивілізації, такі як стародавні китайці. Отже, астрологія є правдою." Можна також апелювати до давньої мудрості, аби відстоювати власні суб'єктивні або змінні з часом поняття. Такого роду звернення повинні спиратися на докази, доступні у наш час.
Неоднозначність означає використання багатозначності мови зі зміною значення слова під час суперечки, використовуючи різні значення на користь певного висновку. Слово, значення якого залишається незмінним протягом усієї суперечки, вважають таким, що використовується однозначно. Розглянемо наступний аргумент: "Як можна бути проти віри, коли ми знову і знову робимо 'стрибки віри'3 – з друзями, потенційним чоловіком чи дружиною, інвестиціями?" Тут значення слова "віра" зміщується від духовної довіри до творця до оцінки ризиків ризикованих справ.
Ця помилка часто зустрічається в дискусіях про науку і релігію, де слово "чому" може використовуватися неоднозначно. В одному контексті воно може використовуватися для позначення пошуку причини, що є головним рушієм науки. В іншому контексті це слово позначає пошук мети, коли йдеться про мораль та білі плями у науці, про питання, на які у науки може не бути відповідей. Приклад: "Наука не може сказати нам, чому все відбувається. Чому ми існуємо? Чому ми повинні слідувати моралі? Отже, нам потрібне якесь інше джерело, яке скаже нам, чому все відбувається."
2 Ілюстрація базується на обміні думками між Алісою та Білою Королевою у творі Льюїса Керролла "Задзеркалля".
3 Необдумано (з ризиком) вирішуємо комусь чи чомусь довіритися.
Фальшива дилема – це аргумент, який представляє набір з двох можливих категорій і припускає, що все, що входить у сферу обговорення, має бути елементом цього набору. Якщо одна з цих категорій відкидається, то доводиться приймати іншу. Приклад: "У війні з фанатизмом не можливо залишатися осторонь: ти або з нами, або з фанатиками." Насправді, є і третій варіант – можна триматись нейтралітету, і четвертий варіант – можна бути проти обох, і навіть п'ятий варіант – можна частково співчувати і тим, і іншим.
У книзі "Найдивніша людина" ("The Strangest Man" – біографія Поля Дірака, написана Грехемом Фармело) згадується, що фізик Ернест Резерфорд одного разу розповів своєму колезі Нільсу Бору притчу про чоловіка, який купував папугу в магазині, та повертав його назад, бо птах не розмовляв. Після декількох таких візитів продавець врешті сказав: "А, точно! Ви ж хотіли папугу, який розмовляє. Вибачте мені, будь ласка. Я продавав вам папугу, який думає". Очевидно, що Резерфорд використовував цю притчу, щоб проілюструвати геніальність мовчазного Дірака. Хоча можна уявити, як хтось може використати таку лінію міркувань, щоб припустити, що людина або мовчазна і мислить, або балакуча і інтелектуально недорозвинена.
4 Цю помилку можна також назвати хибою виключеного третього, чорно-білою помилкою або хибною дихотомією.
Ця помилка виникає, коли деякій події приписують причину, без доказів існування причини як такої. Дві події можуть відбуватися послідовно або одночасно, бо вони пов'язані між собою. Але це також може бути випадковим співпадінням або результатом третьої, невідомої події; Не можна робити висновок, що події пов'язані причинно-наслідковими зв'язками, не маючи доказів. "Нещодавно стався землетрус через те, що люди не послухалися царя" – не дуже хороший аргумент.
Ця помилка має такі різновиди: "після цього, отже, через це" і "одночасно з цим, отже, через це". У першому випадку, оскільки одна подія передує іншій, стверджують, що перша спричинила другу. У другому випадку, оскільки подія відбувається одночасно з іншою, стверджують, що одна спричинила іншу. У різних дисциплінах це називається плутаниною кореляції з причинно-наслідковим зв'язком.5
Ось приклад, перефразоване висловлювання коміка Стюарта Лі: "Я не можу це стверджувати напевне, та в 1976 році я намалював робота, а потім вийшли «Зоряні війни» – вони, мабуть, скопіювали ідею у мене". Ось ще один випадок, який я нещодавно побачив на інтернет-форумі: "Зловмисник зламав сайт залізничної компанії, і коли я перевірив розклад прибуття поїздів, знаєте що? Вони всі прибули із запізненням!". Автор допису не зрозумів, що ці поїзди рідко прибувають вчасно, і тому без будь-якого наукового дослідження очевидно, що його висновок є безпідставним, а події між собою не пов'язані.
5 Як виявилося, вживання шоколаду та отримання Нобелівської премії сильно корелюють, що, можливо, дасть надію багатьом любителям шоколаду.
Ця логічна помилка грає на страхах аудиторії, змушуючи людей уявляти страшне майбутнє, що чекає на них, якщо вони приймуть певне твердження. Замість того, щоб надати докази того, що висновок випливає з набору за́сновків, які можуть об'єктивно обґрунтувати причину страху, такі аргументи спираються на риторику, погрози або відверту брехню. Приклад: "Прошу всіх співробітників проголосувати за обраного мною кандидата на майбутніх виборах. Якщо переможе інший кандидат, він підвищить податки, і багато хто з вас втратить роботу."
Ось ще один приклад, взятий з роману Кафки "Процес": "Ви повинні віддати мені всі ваші цінності до того, як приїде поліція. Вони покладуть їх до камери зберігання, а там речі, зазвичай, губляться." Тут, хоча аргументом скоріше є погроза, хоча й витончена, є спроба довести твердження. Відверті погрози або накази без намагань надати докази не слід плутати з цією помилкою, навіть якщо вони експлуатують почуття страху [Engel].
Звернення до страху може переходити до опису низки жахливих подій, які відбудуться в результаті прийняття твердження, що не має чітких причинно-наслідкових зв'язків, що робить цю помилку схожою на помилку під назвою "Слизький шлях". У цьому випадку також можливе надання однієї-єдиної альтернативи твердженню, проти якого виступають – цю альтернативу надає, власне, той, хто виступає проти початкового твердження, і в цьому випадку ця помилка нагадує помилку під назвою "Фальшива (хибна) дилема".
Ця помилка виникає, коли узагальнення робиться на основі вибірки, яка є або занадто малою, або занадто специфічною, щоб бути репрезентативною для всього населення. Наприклад, якщо запитати десятьох людей на вулиці, що вони думають про план президента щодо скорочення дефіциту бюджету, не можна сказати, що результат такого опитування відображає настрої всієї нації.
Попри свою зручність, поспішні узагальнення можуть дорого коштувати та призвести до катастрофічних наслідків. Наприклад, можна стверджувати, що інженерні рішення, які призвели до вибуху ракети Ariane 5 під час її першого запуску, були результатом поспішного узагальнення: набір тестових кейсів, які використовувалися для контролера Ariane 4, був недостатньо широким, щоб охопити необхідний набір випадків використання контролера Ariane 5. Прийняття таких рішень зазвичай зводиться до вміння інженерів і менеджерів наводити аргументацію, звідси актуальність цього і подібних прикладів для нашого обговорення логічних помилок.
Ось ще один приклад з книги "Аліса в країні Див", де Аліса робить висновок, що оскільки вона плаває у водоймі, то залізнична станція, а отже, і допомога, має бути десь поруч: "Аліса була на морському узбережжі один раз у житті і прийшла до загального висновку, що куди б ви не пішли на англійському узбережжі, ви побачите декілька кабінок для переодягання, дітей, які копають пісок дерев'яними лопатками, ряд житлових будинків, а за ними – залізничну станцію". [Керрол].
Такий аргумент припускає, що твердження є істинним просто тому, що немає доказів, які б його спростували. Таким чином, відсутність доказів сприймається як доказ відсутності. Приклад, що належить Карлу Сагану: "Немає переконливих доказів того, що НЛО не відвідують Землю; отже, НЛО існують". Так само, коли ми не знали, як були побудовані піраміди, дехто дійшов висновку, що якщо не доведено протилежне, то вони були побудовані надприродною силою. Тягар доведення (обов'язок доведення) завжди лежить на тому, хто робить твердження.
Більше того, на думку деяких інших авторів, треба запитати, що є більш імовірним, а що менш імовірним, виходячи з доказів минулих спостережень. Чи більш імовірно, що об'єкт, який літає в космосі, є рукотворним артефактом або природним явищем, чи більш імовірно, що це інопланетяни, які прибули з іншої планети? Оскільки ми часто спостерігали перше, а друге – ніколи, більш обґрунтованим є висновок, що НЛО навряд чи є прибульцями з космосу, які прилетіли з іншої планети.
Специфічною формою звернення (апеляції) до незнання є аргумент особистої недовіри, коли нездатність людини уявити щось призводить до переконання, що наведений аргумент є хибним. Приклад: "Неможливо уявити, що ми дійсно висадили людину на Місяць, тому цього ніколи не було." На такі твердження іноді дотепно відповідають: "Тому ви не фізик".
6 Ілюстрація натхненна відповіддю Ніла де Ґрасса Тайсона на запитання аудиторії про НЛО: youtu.be/NSJElZwEI8o.
Іноді людина може зробити загальне твердження про певну категорію речей (об'єктів). І коли вона стикається з фактичними доказами, які спростовують це твердження, то замість того, щоб прийняти або відкинути ці докази, розпочинає протистояти спростуванню – піддавати докази сумніву шляхом довільного перевизначення критеріїв для належності речей (об'єктів) до цієї категорії. Тобто, людина змінює твердження, щоб виключити з нього ці специфічні випадки за допомогою риторики.7
Наприклад, візьмемо твердження: "Програмісти - соціально неадаптовані істоти." Якщо хтось заперечить це твердження, сказавши: "Але ж Джон – програміст, і у нього все добре з соціалізацією!", це може отримати відповідь-провокацію: "Так, але Джон не є справжнім програмістом". Тут незрозуміло, якими є ознаки програміста, і категорія програмістів не є такою ж чітко визначеною, як категорія, скажімо, людей з блакитними очима. Невизначеність дозволяє впертому розуму змінювати визначення за власним бажанням.
Назву цій помилці придумав Ентоні Флю (Antony Flew) у своїй книзі "Роздуми про мислення" ("Thinking About Thinking"). Там він наводить наступний приклад: Хеміш читає газету і помічає історію про англійця, який скоїв жахливий злочин, на що він реагує словами: "Жоден шотландець не зробив би такого". Наступного дня він помічає історію про шотландця, який скоїв ще страшніший злочин; замість того, щоб переглянути своє твердження про шотландців, він реагує словами: "Жоден справжній шотландець не зробив би такого".
7 Коли людина зловмисно міняє визначення категорії, добре знаючи, що таким чином вона навмисно спотворює її, аргумент стає схожим на помилку "Опудало".
Походження аргументу або людини, яка цей аргумент наводить, не має жодного впливу на обґрунтованість аргументу. Генетична помилка має місце, коли аргумент знецінюють або відстоюють виключно через його історію. Як зазначає Т. Едвард Дамер, коли людина емоційно прив'язана до походження ідеї, не завжди легко ігнорувати перше (походження), оцінюючи друге (ідею).
Розглянемо наступний аргумент: "Звичайно, він підтримує страйк працівників профспілки, зрештою, він з того ж села, що і вони." Тут, замість того, щоб оцінити аргумент по суті, його відкидають, тому що людина походить з того ж села, що й протестувальники. Ця інформація використовується для того, щоб зробити висновок, що аргумент цієї людини нічого не вартий. Ось ще один приклад: "Як люди, що живуть у XXI столітті, ми не можемо дотримуватися переконань Бронзового віку." Хтось може запитати, чому? Чому ми повинні відкинути всі ідеї, які виникли в Бронзовому віці, лише на підставі того, що вони з'явилися в той період?
І навпаки, можна також посилатися на генетичну помилку в позитивному сенсі, наприклад: "Погляди Джека на мистецтво беззаперечні; він походить з давньої династії видатних художників." Тут, як і в попередніх прикладах, аргументів, на яких ґрунтується висновок, так само бракує.
Помилка асоціації (вина за асоціацією, честь через асоціацію) – це дискредитація аргументу на користь ідеї, яку поділяє певна демонізована в суспільстві особа чи група. Приклад: "Мій опонент закликає до системи охорони здоров'я, яка б нагадувала систему охорони здоров'я соціалістичних країн. Очевидно, що це було б неприйнятно." Те, чи нагадує запропонована система систему охорони здоров'я соціалістичних країн, не визначає її жодним чином, ні як хорошу, ні як погану; це цілковитий non sequitur.8
Інший тип аргументу, який повторюється в деяких спільнотах ad nauseam:9 "Ми не можемо дозволити жінкам керувати автомобілями, тому що люди в безбожних країнах дозволяють своїм жінкам керувати автомобілями." По суті, цей і попередні приклади намагаються довести, що певна група людей є абсолютно і категорично поганою. І маючи бодай одну спільну рису з цією групою, людина стає її членом, а це означає, що на неї поширюється все погане, пов'язане з цією групою.
8 Не слідує (лат.) - нерелевантний аргумент, термін для позначення логічної помилки, де наданий довід не пов'язаний з висновком.
9 До нудоти/відрази (лат.) - помилка аргументації, при якій той, хто сперечається, вважає, що щось, повторене багато разів, стане істиною.
Одна з декількох допустимих форм аргументації відома як (modus ponens) (спосіб ствердження через ствердження) і має наступний вигляд: Якщо A, то C, A; отже, C.. Більш формально:
A ⇒ C, A ⊢ C.
Тут ми маємо три твердження: два за́сновки і висновок. A називається антецедентом, а C - консеквентом. Приклад: "Якщо вода кипить на рівні моря, то її температура не менше 100°C. Ця склянка води кипить на рівні моря, отже, її температура не менше 100°C." Такий аргумент є не лише обґрунтованим, але й правильним.
Підтвердження консеквентом (підтвердження висновком, помилкове обернення) – формальна помилка, яка має наступний вигляд: Якщо А, то С, С; отже, А.
Помилка полягає в припущенні, що якщо наслідок є істинним, то антецедент також має бути істинним, що насправді не завжди так. Приклад: "Люди, які навчались в університеті, більш успішні в житті. Джон успішний, отже, він навчався в університеті." Очевидно, що успіх Джона може бути результатом навчання, але також успіх може бути результатом його виховання, або, можливо, його прагнення подолати складні обставини. Загалом, не можна стверджувати, що оскільки вища освіта передбачає успіх, то якщо людина є успішною, вона обов'язково повинна була отримати вищу освіту.
Також відома під латинською назвою "tu quoque", що означає "і ти теж". Ця помилка полягає в тому, що на звинувачення відповідають звинуваченням, з метою відвернути увагу від початкового аргументу, і не розглядають порушену проблему. Наприклад, Джон каже: "Ця людина помиляється, бо не має чесності; просто запитай його, чому його звільнили з останньої роботи", на що Джек відповідає: "Як щодо того, щоб поговорити про жирний бонус, який ти отримав минулого року, незважаючи на те, що половину співробітників твоєї компанії було звільнено". Також апеляція tu quoque може використовуватися в нападі на людину, коли аргумент, який ця людина відстоює, суперечить її діям в минулому [Engel].
В одному з епізодів популярної британської телепередачі "Have I Got News For You" учасник не підтримав протест проти корпоративної жадібності в Лондоні через очевидне лицемірство протестувальників. Учасник зазначив, що, хоча протестувальники і нібито виступають проти капіталізму, вони продовжують користуватися смартфонами і купувати каву.
Ось ще один приклад з фільму Джейсона Рейтмана "Тут курять" (Fox Searchlight Pictures, 2005), де переповнена tu quoque дискусія закінчується висловлюванням спокійного тютюнового лобіста Ніка Нейлора: "Мене просто смішить думка про те, що джентльмен з Вермонта називає мене лицеміром, коли цей самий чоловік провів прес-конференцію, на якій закликав вирізати і спалити американські тютюнові поля, а потім, у той же день, стрибнув у приватний літак і полетів на "Farm Aid", де їздив на тракторі по сцені, оплакуючи крах американського фермерства."
Слизький шлях10 – це спроба дискредитувати твердження, стверджуючи, що його прийняття неодмінно призведе до послідовності подій, одна або декілька з яких є небажаними. Хоча послідовність подій лише ймовірна, адже кожна подія-ланка у цій послідовності може статися або не статися лише з певною ймовірністю, цей тип аргументів припускає неминучість переходу від однієї події до іншої, жодним чином цього не доводячи. Ця помилка грає на страхах аудиторії і пов'язана з низкою інших помилок, таких як апеляція до страху, хибна дилема та аргумент від наслідків.
Приклад: "Ми не повинні дозволяти людям безконтрольний доступ до Інтернету. Інакше ми побачимо, що вони розпочнуть часто відвідувати порнографічні сайти, і досить скоро вся наша мораль зруйнується, а ми перетворимося на тварин." Очевидно, що немає жодних доказів, окрім безпідставних припущень, що доступ до Інтернету призводить до розпаду моральних засад суспільства, а також передбачає певну поведінку.
10 Описана тут помилка "слизького шляху" відноситься до причинно-наслідкового типу.
Звернення до популярної думки (популярність як критерій істини) – також відомий як "звернення до більшості" – аргумент на основі твердження, що те, у що вірить значна кількість (більшість) людей, повинно бути істинним. Деякі з аргументів, які стояли на перешкоді прийняття масами новаторських ідей, належать до цього типу. Галілей, наприклад, зіткнувся з насмішками своїх сучасників за підтримку моделі Коперника. Значно пізніше Баррі Маршаллу довелося піти на крайній захід – отруїтися, щоб переконати наукову спільноту в тому, що виразка шлунка може бути викликана бактерією H. pylori. Ця гіпотеза спершу активно відкидалася більшістю.
Переконувати людей прийняти за істину те, що є популярним – це метод, який часто використовується в рекламі та політиці. Приклад: "Усі круті діти користуються цим гелем для волосся; будь одним із них". Хоча пропозиція стати "крутим" є привабливою, вона ніяк не пояснює необхідність покупки рекламованого продукту. Політики часто використовують подібну риторику, щоб краще просувати свої кампанії і повпливати на виборців.
Аргумент ad hominem спрямований проти особистості людини, а не проти того, що вона говорить. Має на меті відвернути дискусію і дискредитувати аргументи опонента. Приклад: "Ви не історик, чому б вам не займатися своєю справою?" Тут те, чи є людина істориком чи ні, не впливає на суть її аргументу і не посилює позицію нападника.
Цей тип персональних нападів називають "образливим ad hominem". Другий тип, відомий як "ситуативний ad hominem" - це будь-який аргумент, що спрямовується проти людини з цинічних причин, коли опонент робить певні висновки про її наміри. Приклад: "Ви не дбаєте про зниження рівня злочинності в місті, ви просто хочете, щоб люди проголосували за вас." Існують ситуації, коли можливо об'єктивно поставити під сумнів характер і чесність людини, наприклад, під час дачі свідчень.
11 Ілюстрація натхненна дискусією в Usenet кілька років тому, в якій брав участь надмірно завзятий і впертий програміст.
Хибне коло (циклічна аргументація) є одним з чотирьох типів аргументів, відомих як "напрошується запитання" або ж "припущення висновку" [Damer], де передумови аргументу припускають істинність висновку. У циклічній аргументації висновок або відверто використовується як за́сновок, або, що трапляється частіше, перефразований так, ніби він є іншим твердженням, хоча насправді це не так. Приклад: "Ви помиляєтесь, тому що це не має жодного сенсу." Тут ці дві фрази тотожні, "помилятися" і "не мати жодного сенсу" в даному контексті означають одне й те саме. Аргумент просто стверджує: "Оскільки х, отже, х", що не має сенсу.
Іноді циклічний аргумент може ґрунтуватися на невисловлених за́сновках, через що його важче розпізнати. Ось приклад з австралійського серіалу «Покохай мене» («Please Like Me»), де один з персонажів лякає іншого, невіруючого, пеклом, на що той відповідає: "[Це] дурниця якась. Це як хіпі погрожує вдарити по аурі". У цьому прикладі невисловлений за́сновок полягає в тому, що існує Бог, який посилає частину людей (невіруючих) до пекла. І цей засновок використовується у якості відповідного («Існує Бог, що відправляє невіруючих до пекла») висновку на підставі єдиного доказу – того, що людина невіруюча.
Хибність композиції – це висновок про те, що ціле повинно мати певну властивість, тому що його частини мають цю властивість. Перефразовуючи Пітера Міллікана: «Якщо кожна вівця в отарі має матір, то це не означає, що отара має матір». Ось ще один приклад: "Кожен модуль цієї програми успішно пройшов набір юніт-тестів. Тому, коли модулі програми будуть підключені, програма не порушить жодного з інваріантів, перевірених цими юніт-тестами." Реальність така, що інтеграція окремих частин приносить нові залежності та властивості в систему, які, в свою чергу, можуть створювати додаткові можливості для потенційних помилок-збоїв.
Помилка поділу, навпаки, передбачає, що частина повинна мати певний атрибут, тому що ціле, до якого вона належить, має цей атрибут. Приклад: "Наша команда непереможна. Будь-який з наших гравців може вийти проти гравця з будь-якої іншої команди і перемогти його." Хоча це може бути правдою, що команда в цілому непереможна, не можна використовувати це як доказ того, що кожен з її гравців також непереможний. Успіх команди не завжди є сумою індивідуальних навичок її гравців.
Багато років тому я почув, як один професор представив дедуктивні аргументи за допомогою чудової метафори, описавши їх як надійні водонепроникні труби, в один кінець яких заходить істина, і виходить з іншого. Саме ця метафора стала натхненням для обкладинки цієї книги. Я сподіваюся, що після прочитання цієї книги ви не лише краще зрозумієте переваги "чистих" надійних аргументів у підтвердженні та розширенні знань, але й складнощі індуктивного аргументування, де у гру вступають ймовірності. Саме в таких аргументах критичне мислення є незамінним інструментом. Я сподіваюся, що вам також вдалось усвідомити небезпеку поганих "брудних" аргументів і того, наскільки вони поширені в нашому повсякденному житті.
Продовження нижче · Поділитись в Twitter Facebook
Твердження – описове речення (висловлювання), яке може бути або істинним, або хибним, але не одночасно. Приклад: "Бостон – найбільше місто в штаті Массачусетс."
За́сновок (передумова) – твердження, яке є підставою для висновку та необхідною частиною аргументу. Аргумент може мати один або декілька за́сновків.
Аргумент – набір тверджень, спрямованих на переконання за допомогою міркувань. В аргументі підмножина тверджень, які називаються за́сновками (передумовами), підтримує інше твердження, яке називається висновком.
Дедуктивний аргумент – аргумент, в якому, якщо за́сновки (передумови) істинні, то висновок також може бути істинним. Висновок повинен логічно випливати із за́сновків. Приклад: "Всі люди смертні. Сократ – людина. Отже, Сократ смертний." Дедуктивний аргумент позиціонується як достовірний, але це не завжди так.
Індуктивний аргумент – аргумент, в якому, якщо за́сновки (передумови) істинні, то ймовірно, що висновок також буде істинним.12 Таким чином, висновок не обов'язково випливає з передумов, скоріше, з певною ймовірністю. Приклад: "Кожного разу, коли ми вимірюємо швидкість світла у вакуумі, вона становить 3 × 108 м/с. Отже, швидкість світла у вакуумі є універсальною константою." Індуктивні аргументи зазвичай йдуть від конкретних випадків до загального.
12 В науці, зазвичай, з експериментальних даних роблять висновки у вигляді законів, і від них індуктивно переходять до теорій, тому індукція є основою більшої частини наукових знань. Індукцію зазвичай застосовують при перевірці твердження на якомусь прикладі, коли інші методи непрактичні або ж неможливі.
Логічна помилка (хиба) – помилка в міркуваннях, яка призводить до необґрунтованого (помилкового, недостовірного) аргументу. Цей тип помилок пов'язаний виключно з міркуваннями при переходах від одного твердження до іншого, а не з фактами. Інакше кажучи, хибний висновок щодо певного висловлювання-за́сновку не обов'язково означає, що це висловлювання є необґрунтованим. Логічні помилки – це порушення одного або декількох принципів, які є основою хорошого аргументу, таких як: хороша структура, послідовність, ясність, упорядкованість, релевантність (відповідність, доречність) і повнота.
Формальна помилка – логічна помилка, форма якої не відповідає граматиці та правилам логічного виводу. Обґрунтованість аргументу можна визначити за допомогою аналізу його абстрактної структури, без необхідності оцінювати його зміст.
Неформальна помилка – логічна помилка, яка зумовлена змістом і контекстом, а не лише формою. Помилка в міркуваннях має бути загальновідомою, щоб аргумент вважався неформальною помилкою.
Обґрунтованість – дедуктивний аргумент є обґрунтованим, якщо його висновок логічно випливає з його за́сновків (передумов). В іншому випадку аргумент вважається необґрунтованим. Характеристики "обґрунтований" ("валідний") та "необґрунтований" ("невалідний") застосовуються лише до аргументів, а не до тверджень.
Істинність – дедуктивний аргумент є істинним, якщо аргумент є обґрунтованим, і його за́сновки (передумови) істинні. Якщо одна з цих умов не виконується, то аргумент не є істинним. Істинність визначається шляхом аналізу того, чи відповідають за́сновки (передумови) та висновки аргументу фактам реального світу.
Сила – індуктивний аргумент є сильним, якщо його передумови є істинними – тоді існує висока ймовірність того, що його висновок також є істинним. В іншому випадку, істинність висновку є малоймовірною, і такий аргумент вважається слабким. Індуктивні аргументи ніколи не гарантують істинності; істинний висновок не повинен гарантовано випливати з істинних за́сновків.
Переконливість – індуктивний аргумент є переконливим, якщо він сильний і його передумови правдиві, тобто відповідають фактам. В іншому випадку кажуть, що аргумент непереконливий.
Спростовуваність (можливість фальсифікації) – властивість твердження чи аргументу, яка дозволяє спростувати це твердження чи аргумент за допомогою спостереження або експерименту. Наприклад, твердження "Все листя зелене" можна спростувати, вказавши на листя, яке не є зеленим. Можливість фальсифікації є ознакою сили аргументу, а не його слабкості.
[Арістотель] Aristotle, On Sophistical Refutations, translated by W. A. Pickard, http://classics.mit.edu/Aristotle/sophist_refut.html
[Авіценна] Avicenna, Treatise on Logic, translated by Farhang Zabeeh, 1971.
Укр.: Ібн Сіна. Книга спасіння: Логіка. Фізика. Метафізика / Переклад з арабської Михайла Якубовича. Київ: Темпора, 2020.
[Керрол] Lewis Carroll, Alice's Adventures in Wonderland, 2008,
http://www.gutenberg.org/files/11/11-h/11-h.htm
Укр.: Льюїс Керрол. Аліса в Країні Див. Переклад з англ.: Валентин Корнієнко за редакцією Марії Габлевич та Івана Малковича, іл.: Володимир Єрко. Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2001.
[Curtis] Gary N. Curtis, Fallacy Files, http://fallacyfiles.org
[Damer] T. Edward Damer, Attacking Faulty Reasoning: A Practical Guide to Fallacy-Free Arguments (6th ed), 2005.
[Engel] S. Morris Engel, With Good Reason: An Introduction to Informal Fallacies, 1999.
[Фармело] Graham Farmelo, The Strangest Man: The Hidden Life of Paul Dirac, Mystic of the Atom, 2011.
[Fieser] James Fieser, Internet Encyclopedia of Philosophy, http://www.iep.utm.edu
[Firestein] Stuart Firestein, Ignorance: How it Drives Science, 2012.
[Fischer] David Hackett Fischer, Historians' Fallacies: Toward a Logic of Historical Thought, 1970.
[Gula] Robert J. Gula, Nonsense: A Handbook of Logical Fallacies, 2002.
[Hamblin] C. L. Hamblin, Fallacies, 1970.
[Кінг] Stephen King, On Writing, 2000.
Укр.: Стівен Кінг. «Про письменство. Мемуари про ремесло» (переклад з англійської: Дмитро Шостак). Харків: КСД, 2017.
[Мінскі] Marvin Minsky, The Society of Mind, 1988.
[Pólya] George Pólya, How to Solve It: A New Aspect of Mathematical Method, 2004.
[Ра́сселл] Bertrand Russell, The Problems of Philosophy, 1912,
http://ditext.com/russell/russell.html
[Саган] Carl Sagan, The Demon-Haunted World: Science as a Candle in the Dark, 1995.
Укр.: Саган, Карл. Світ повний демонів. Наука, свічка у пітьмі / Пер. з англ. Миколи Климчука. — К.: КСД, 2018.
[Симанек] Donald E. Simanek, Uses and Misuses of Logic, 2002,
http://www.lhup.edu/~dsimanek/philosop/logic.htm
[Смит] Peter Smith, An Introduction to Formal Logic, 2003.
Продовження нижче · Поділитись в Twitter Facebook
Це була Ілюстрована книга поганих («брудних») аргументів. Дякую за відвідування. Про випадки ненавмисної іронії просимо повідомляти автору!
Якщо ви бажаєте підтримати цю книгу невеликим пожертвуванням, я буду вам дуже вдячний. Дякую! (Також, тепер на Substack.)
Background image courtesy of subtlepatterns
